Make your own free website on Tripod.com


История
: Академіку Курчатову загрожувала
 розстрільна стаття за зв'язок з іноземною
розвідкою, якби випробування першого в
 СРСР
ядерного заряду закінчилися
невдачею

Древній постулат про неподільність атома був спростований для людства в серпні 45-го, коли американський президент Гаррі Трумен віддав наказ про бомбардування японських міст Хіросўма та Нагасакі. Відтоді Штати обзавелися "дубинкой для русских". У Союзі теж почалася робота над реалізацією уранового проекту, конкретно в Радіївому інституті Академії• наук СРСР та інституті атомної енергії• АН СРСР, де роботою керував академўк Курчатов. 

У 1945 роцў був виділений плутоній - елемент, використаний для першого в СРСР ядерного заряду. А в серпнў 49-го перший в Радянському Союзў ядерний вибух струснув землю в казахському степу під Семипалатинськом. У ядерних

Білоцерківець Володимир Синявський - єдиний свідок того, як готували до вибуху перший в СРСР ядерний заряд

 


Володимир Петрович Синявський

випробуваннях брав участь і наш земляк, тоді 22-річний старший лейтенант, Володимир Синявський.


Півтора року ніхто не здогадувався, куди пропав цей гарний, обнадійливий старлей

Йому, правнукові козацького старшини із Синяви, сину першого в Білій Церкві завідуючого міськвно, на початку війни було лише 14 років. Батько пішов у партизани (потім сім'я довідалася, що він загинув), а Володимир із хворою матір'ю ледь встигли евакуюватися з Білої Церкви під безперервними бомбардуваннями. Їх привезли в селище Нижній Наур (Чечено-Ўнгушетія), де хлопець закінчив восьмий клас. Але й там не було спокою: спалахнуло чеченське повстання - і росіян нещадно вирізали.

Десятий клас дався Володимирові непросто, адже в казахському місті Актюбінську було голодно. Врятував директор школи - він призначив хлопця старшим піонервожатим і його прикріпили до їдальні. Харчування та педагогічний досвід юнакові були
забезпечені.

У 44-му, коли звільнили Київщину, Володимир прибув до Білої Церкви. У міськкомі комсомолу йому доручили відповідати за роботу в промисловості. І справа закипіла: на підприїмствах міста створювалися молодіжні бригади, юнаки та дівчата патрулювали на вулицях і навіть допомагали ловити диверсантів.

У липні 44-го Володимира Синявського призвали до армії, але служити йому не довелося. Юнака направили на навчання до Київського училища зв'язку, і через три роки він став класним фахівцем, у компетенцію якого входило налагоджувати зв'язок
для вищих штабўв.

Після закінчення училища півроку він прослужив у Білій Церкві начальником телеграфної станції вузла зв'язку 20-ї гвардўйської стрілецької частини. Одружився з коханою дівчиною Валею.

А через місяць після весілля його, єдиного з Київського військового округу, направили до Москви для виконання особливо важливого завдання уряду. їхню групу, яка складалася всього з 10 осіб, навчали в Курчатовському інституті. Тут Володимиру довелося побачити "живў портрети" високих урядовців
і навіть самого Йосипа Віссаріоновича.

А потім був Семипалатинський випробувальний атомний полўгон. Групу людей висадили з лўтака в казахському степу, і півтора року ніхто не знав, куди ж подівся цей гарний обнадійливий старлей.

Їхній табір у Павлодарській області мав назву "Берег". Полігон знаходився за 40 км від "Берега", у вовчому степу, жодної людини навколо: місцевих жителів відселили раніше. Сірі хижаки знавісніли, від них доводилося відбиватися зброєю; місцевість кишўла зміями. Але місце для випробувань було вибране дуже вдало: картографи знайшли западину 100-метрової глибини (її периметр дорівнював 11


У степу під Семипалатинськом побудували станцію метро

 км). Бетонні споруди тут уже були зведені, залишалося налагодити зв'язок - провести підземне кабелювання. Цим і зайнялися десятеро новоприбулих. Згодом з них залишилося тўльки двої, інших відправили назад. їх і тут навчали, відбирали ретельнўше, ніж космонавтів, наголошує Володимир Петрович. Годували чудово, але майже в усіх відразу почалися розлади шлунку: у місцевій воді була "англійська сіль", що впливала на організм як послаблююче. Довелося шукати іншу воду...

Життя в таборі було досить суворим: жінок вони бачили тільки в кіно і щоразу просили механіка зупинити кадр, щоб хоч так надивитися на прекрасну стать. Ця суворість пояснювалася просто - Сталін вважав: "Якщо на полігоні з'явиться хоч одна жінка, то весь світ буде знати, що тут відбуваїться".

Весною 49-го року монтажні роботи були закінчені. За тиждень до вибуху начальник режиму Семипалатинського полігону генерал-лейтенант Мешик повідомив Володимиру, що його прзначено керівником вузла зв'язку командно-спостережного пункту. Цей невисокий вдовжений бетонний бункер знаходився на відстанў сотні метрўв вўд дослўдного поля. Посередині цього простору, обнесеного колючим дротом, встановили 35-метрову вишку. Саме тут і був підірваний перший у Радянському Союзі ядерний заряд.

Міжнародна обстановка тих часів була дуже напруженою. Америка почала планувати напад на СРСР. Один з проектів передбачав бомбардування 200 міст Союзу 300 ядерними боєголовками. До речі, Біла Церква та Узин теж значилися в цих жахливих планах, адже тут була розміщена стратегічна авіація. Катастрофа могла статися в будь-який момент, якщо в Союзу до того часу не з'явиться своя атомна зброя.

Отже, почалася активна підготовка до випробувань. На дослідному полі встановили сотні різних приладів, які пўд час вибуху мали реєструвати температуру, тиск, рівень радіації та багато інших показникўв.

За три дні до 29 серпня під охороною офіцерів Держбезпеки був привезений виріб N 1 - ядерний заряд. Для цього побудували гілку залізниці від Семипалатинська до полігону. Заряд везли з Уралу, охороняючи його з такою ретельністю, як нібито їхав сам Сталўн. У вантажівці доставили на контрольно-спостережний пункт, де академік Кирило Щелкін (Володимир став його підлеглим) та першокласний капітан-сапер Георгій Ламінський
почали готувати заряд до вибуху.

Виріб N 1 складався з двох половинок, і академік Щелкін розповідав, що Сталін тримав у руках одну з них. Враження від гробової вибухівки керівник держави висловив короткою фразою: "Жарко руке".

Половинки заряду сховали (кожну окремо) у підземних майстернях, поряд з бункером, куди дозволялося входити тільки Щелкіну та Ламінському. Бункер охороняли офіцери, а його комендантом став ще один начальник Володимира - генерал Іванов, "тінь" Щолкіна. Групи "Тінь" створювалися за розпорядженням Сталіна для особисто• охорони видатних вчених. Іванов був не лише "тінню"-охоронцем, а й компетентним
помічником Щелкіна.

Курчатов запропонував Берії:
"Я сам охоронятиму вас"

Отже, випробування призначили на восьму годину ранку 29 серпня, а перед цим начальник режиму полігону запитав у Володимира, чи зможуть його підлеглі забезпечити зв'язок урядової комісії з Хазяїном. Старший лейтенант запевнив, що можливі пошкодження дроту будуть швидко ліквідовані. Та якщо після вибуху впадуть стовпи, на яких натягнуто провід, то без кіькох зв'язківців-лінійників обійтися буде просто неможливо. Дозвіл на існування такої групи був одержаний. Оскільки це означало, що після вибуху старшому лейтенанту доведеться бути на вулиці, він почав пояснювати академіку Щелкіну, як працювати зі зв'язком. Раптом у приміщенні стало тихо і молодий лейтенант почув за спиною: "А ну ж пояснўть і мені". Це приіхав академік Курчатов - батько радянської ядерної зброї. Двометроворостий чоловік, з розкішною чорною бородою (звідси його прізвисько Борода) та суворим поглядом. Борода був дуже вимогливим, але простим і добрим. Він любив пожартувати, а заходячи в примўщення, звертався до присутніх: "Фізкультпривіт!". Молодому старлею він здавався схожим на Петра Першого.                (продовження далі)


Украинская баннерная сеть

У ніч перед вибухом піднявся сильний вітер "афганець". Під його шаленим натиском відірвалося кілька аеростатів повітряного захисту. Зв'язок налагоджувати старшому лейтенантові Синявському довелося самому. Цим він врятував собі життя. Відсутність зв'язку для нього означало 25 років суворого режиму або розстріл.

Вітер не вщухав, і Щолкін запропонував перенести випробування. Курчатов не погоджувався. Синоптики пообіцяли, що погода
встановиться близько сьомої ранку.

Ближче до світанку прибув Берія із своїм супроводженням, міністрами, генералами, начальниками управлінь. У Лаврентія Павловича була численна охорона. Народу було занадто багато, і Курчатов, який з Беріїю не церемонився, сказав: "Вўдправте людей у готель, я вас сам охоронятиму".

Час ішов повільно. Борода хвилювався, сперечався про щось з академіком Александровим. Берія та його оточення теж нервували. Щоб трохи розслабитися, Берія почав розповідати анекдоти і робив це віртуозно - народ помирав зі сміху. Курчатов намагався зупинити ці веселощі, але з того нічого не вийшло.

Молодому лейтенантові Берія запам'ятався повнуватим чоловіком "кремлівського зросту" (там ніхто не міг бути вищим за
Сталіна), з круглим черевцем і пронизливим поглядом.

Почувши прізвище Володимира, він зацікавився, чи не доводиться старлей братом  відомому спортивному коментатору Вадиму Синявському...

О сьомій ранку вщухла. Вирішено було проводити випробування ядерного пристрою. За 10 хвилин до вибуху зв'язківці натягли на себе чорні окуляри і сховалися за пагорбом. І тут загриміло...

Здавалося, що спалахнули  мільйони зварювальних апаратів

Здавалося, що спалахнули мільйони зварювальниих апаратів. Без захистних окурярів у людей повитікали б очі. Потім простір заповнив жахливої сили гул, після якого зв'язківці відчули на собі гамма-випромінювання: їх начебто голками кололи. Після спалаху в центрі полігону з'явилося темно-вишневе "сонце", яке перетворилося у хмару на висоті 10-12 км. За нею тянувся хвіст - усе це нагадувало своєю формою величезний гриб. А тим часом, на полі усе горіло. Ударною хвилею війскових втиснуло в землю, а після цього почали "вилізати" очі, вивертало язики - пішла так звана зона розрядження. У вухах протягом хвилини стояв рев тисяч реактивних двигунів.

Хтось порівняв усе побаченне з гігантською блискавкою. "Это и есть атомная молния. Пусть сильнее грянет буря!" - проголосив академік Курчатов.

Відрапортувати Хазяїну про вдалі випробування взявся Берія. Схопивши сполукавку, він почав доповідати: "Товаришу Сталін, випробування пройшли успішно". Потім - заминка: "Як ви вже знаєте?" Очевидно для Берії наставали не кращі часи - Сталін не схотів продовжквати розмову з ним. І до телефону підійшов Курчатов, з яким Хазяїн говорив хвилин п'ять.

Берія білів і червонів. А потім каже: "Прошу уваги. Ви почуєте дещо важливе". Витяг блокнота і прочитав: "Курчатов, у випадку успіху, - Герой Соціалістичпої Праці, при невдачі - зв'язок з іноземними розвідками". І ще кілька розтрільних статей. Так

само і Щолкін, і інші відповідальні особи - замовкли, веселощі скінчилися.

Курчатов захотів побачити, що робиться у полі після випробування. Удвох з начальником семи семипалатинського полігону, генералом Єнько, у відкритій машині вони поїхали до епіцентру вибуху. Ігор Васильович заплатить за це здоров'ям, а генерал Єнько - життям. Через кілька місяців він захворів на рак крові і помер у госпіталі.

Наслідки вибуху були жахливими: будинки перетворилися на порох танки літали у повітрі  як сірникові коробки, літаки знесло вибуховою хвилею. Науковці побачили, якого грізного джина випущено на волю.

Вибуховий пристрій для атомного заряду
заправляли порохом вручну

Володимир Синявський був свідком кількох ядерних вибухів. Коли готувався другий, старшому лейтенанту довелося побувати на вишці, де монтувався вибуховий пристрій. Володимир Петрович прийшов сюди налагоджувати пошкодженний зв'язок. Полковник-охоронець, забравши у старлея талончик-перепустку, з небажанням пропустив його. Тут працював Щолкін та Ламінський, набиваючи порох дерев'янними молотками у спеціальні камери. Під час випробувань порох підпалювали, за рахунок теплової енергії половинки з'єднувалися - і гримів вибух.  

Коли Володимир Петрович пішов з вишки, навздогін пролунали постріли. Виявилося що він забув забрати перепустку і полковник нагадав йому про це автоматичною чергою  Очевидно, сподівався на якісь нагороди за проявлену пильність.

Під час третього випробування атомної зброї гробову бомбу кидали з літака. Наводка на ціль здійснювалася з об'єкту "Озеро" - будинку з локаторами. Зв'язок з "Озером" було втрачено. Володимир Петрович всановив там телефон і поїхав до штабу - під'єднати зв'язок. Але сюди його не пустили: Берія приїхав. Довелося телефонувати Курчатову: заважають працювати. Курчатов влаштував Берії скандал, охоронці вибачилися і зв'язок встановленний.

Одного разу перед черговим випробуванням була пошкоджена лінія зв'язку, і це виявив генерал Мешик. Він вихопив пістолет і, напевне, пристрелив би начальника вузла зв'язку, якби  не  його  пояс- 

нення: охоронці колесами передушили кабель.

Довелося відновлювати зв'язок за кілька хвилин до випробування. Усе полагодили, але не встигли повернутися в безпечне місце. Під час вибуху Володимира Петро-


Траплялося нашому земляку
 Володимиру Синявському
зазирати смерті в очі

вича підхопило ударною хвилею. Він пролетів у повітрі 30 метрів і, вдарившись об землю, втратив свідомість.

Отямився він у госпіталі. Почував себе погано, до того ж дуже опромінився. Медики порадили йому залишити армію. Попереду чекала педагогічна кар'єра.

P.S. Володимир Петрович, фахівець з вищою педагогічною освітою (отримав її паралельно зі службою на полігоні), швидко знайшов свою стежку в цивільному житті. Демобілізувавшись з армії, він працював виховаталем в інтернаті, а згодом очолив педагогічний колектив однієї з білоцерківських шкіл. Зараз Володимир Петрович Синявський - пенсіонер. Його сідчення про грізні подїї на ядерному полігоні зберігаються в музеї міста Курчатов у Казахстані та в вищому училищі зв'язку. А 22 аркуші спогадів, написаних колишнім начальником вузла зв'язку командно-спостережного пункту, стали експонатом музею Міністерства оборони Росії.

Передрукованно з дозволу редакції "НОВИНИ НАДРОССЯ"
© 1999 Bila Tserkva Linkpage