Історія: Біла
Церква - Історико-архітектурний нарис
Блискуча стрічка асфальту... Дві
години їзди від Києва і автобус зупиняється в
Білій Церкві - місті , яке за кількістю населення
(понад 109 тисяч жителів ) і розвитком
промисловості займає перше місце в Київській
області. Тільки за останні десять років
білоцерківчани ввели в дію 16 промислових
підприємств. В місті є заводи "Сільмаш"
імені Першого травня, "Електроконденсатор",
залізобетонних виробів, шерстепрядильна,
трикотажна, взуттєва і мебльова фабрики,
м'ясокомбінат та інші підприємства. Колись в
місті була лише гімназія, в якій навчалося
близько 300 синів і дочок магнатів, та 2 школи на 150
учнів. Тепер тут працюють 20 денних та 6 вечірніх
шкіл, сільськогосподарський інститут, технікум
м'ясомолочної промисловості, медичне та
бухгалтерське училище, 6 технічних училищ та
кілька спеціальних курсів. В цих закладах
навчається понад 25 тисяч юнаків та дівчат.
Білоцерківчани пишаються тим , що в одному з
училищ вчився льотчик-космонавт Герой
Радянського Союзу П.Р. Попович.
До революції в Білій Церкві Було
лише лікарні: одна - для знаті Браницьких, а друга,
на 6 ліжок, - для жителів міста. В наші дні для
послуг трудящих 8 лікарень на 1500 ліжок, в яких
працює понад 1000 спеціалістів - лікарів,
фельдшерів, медсестер. Замість однієї бібліотеки
з книжковим фондом близько 300 примірників тепер в
Білій Церкві відкрито 72 бібліотеки, в яких
нараховується понад 75 тисяч книг. Трудящих міста
обслуговують обласний драматичний театр імені
Саксаганського, краєзнавчий музей, 17 палаців
культури та клубів, літній театр в паку культури
імені Петровського, 4 кінотеатри.
Шістнадцятитисячну армію спортсменів об'єднують
6 спортивних товариств. Та не тільки цим
славиться Біла Церква. Кожний, хто приїздить
сюди, не може намилуватися її пам'ятниками
архітектури - німими свідками далекого минулого.
В кожному з них - частка історії нашого народу,
його культури. Майже два століття пройшло
відтоді, як закладено один з найкрасивіших на
Україні парк "Олександрію", але його
архітектурні ансамблі, красиві ландшафтні
композиції, мальовничі пейзажі справляють
незабутнє враження на відвідувачів і тепер.
З північно-західної сторони парк
омиває річка Рось - справжня окраса міста. Нею
милуються і юні , і посріблені сивиною. Її чарівні
береги - наче для закоханих, плеса - для рибалок.
Через місто стрічками простягнулися шосейні
дороги, що ведуть на Київ, Одесу та Вінницю. Хто
буде їхати з Києва в Одесу, Кіровоград, Чернівці
та інші міста, зупиніться , будь ласка, в Білій
Церкві. Тут Вас завжди гостинно зустрінуть його
мешканці - невтомні будівники щасливого
майбутнього.
Біла Церква виникла на місці
давньоруського міста Юр'єва, заснованого у 1032
році київським князем Ярославом Мудрим (від
християнського імені Ярослава Мудрого - Юрій) як
фортеця Київської Русі роти кочівників. На
крутих скелястих берегах річки Рось довгий час
можна було бачити залишки каменів - сліди
руйнування міста половцями, печенігами та іншими
степовими кочівниками. У літописах
зустрічаються різні звукові форми цієї назви:
Гуров, Гур'єв, Гюр'єв, Юр'єв і найчастіше Юр'їв.Про
те, що послужило виникненню сучасної назви, існує
безліч догадок і різних легенд. Найбільш
достовірною є думка, що місто стало називатись
Білою Церквою після заснування Ярославом Мудрим
у 1050 році в Юр'єві єпіскопської церкви. Оскільки
церква була білого кольору, прості люди називали
її білою церквою, а звідси пішла й назва міста. В
Іпатіївському літописі 1155 року, де вперше
зустрічається назва Біла Церква, говориться про
те, що місто розміщувалося в центральній частині
Поросся. Через нього проходили дороги на Київ,
Вінницю, на близькосхідні та західні країни. Тому
будівництвом передбачалося розвивати його як
центр торгівлі і як фортецю для захисту від
нападу ворогів. Про це свідчить історія боротьби
проти половців, печенігів, татаро-монгольської
навали.
У XIV столітті разом з торгівлею і
ремеслом в місті широко розвивається
промисловість. Вньому відкриваються майстерні
кравців, щевців, бондарів, шапковиків, мірошників
та інші. Зростаю й оборонне значення міста. Для
захисту Правобережжя від навали татар у 1550 році
київський воєвода Прунський на Замковій горі
спорудив замок з чотирма баштами, обніс його
земляним валом і дубовими стовпами. Я дром його
була Замкова гора, навколо якої оселялися люди.
Планування кварталі, їх розміри та конфігурація
визначалися кількістю доріг, що вели до центра.
Забудова тих часів не збереглася. Однак з описів
можна судити про те, що житло було дерев'яним,
складалося з однієї або двох кімнат, комори і
хліва. На території замку розміщувались такі
споруди, як порохівниця , каплиця, жилий будинок
обслуги, хата пана підстарости, пекарня, конюшня.
У 1570 році Білу Церкву захопили
польські магнати. Місто стало володінням магната
В. Острозького. На пансько-шляхетське гноблення
населення міста відповідало повстаннями.
У 1589 році повстало міське
населення, через рік - сеяни і козаки, яких
очолював К. Косинський. Повністю польський
гарнізон розгромили повстанці під проводом С.
Наливайка у 1596 році. В цей час був зруйнований
замок. Виступи К. Косинського і С. Наливайка
поклали початок активній боротьбі українськьго
народу проти польських поневолювачів.
У травні 1648 року, на початку
визвольної війни українського народу проти
шляхетної Польщі, в Білу Церкву увійшло військо
Богдана Хмельницького. Двір канцелярії містився
на вулиці Гетьманській (тепер
Гординського).Перебуваючи сім тижнів у місті,
гетьман розбив навколишні міста та села на
полкові та сотенні. Відтоді Біла Церква стала
полковим містрм Білоцерківського полку.
15 січня 1654 року на Соборній площі
(нині площа Волі) населення міста та навколишніх
сіл схвалило рішення Переяславської Ради на
вічну дружбу з великим росій ським народом.
Але після Андрусівського перемир'я
1667 року півленне правобережжя, в тому числі й
Біла Церква , залишилося під владою польських
магнатів. Вони намагалися укріпитися в місті і
зробити його центром поневолення українського
народу. З цією метою відбудовується
Білоцерківський замок, який служив їм
форт-заставою. Відтоді він став називатись
Білоцерківською фортецею.
До фортеці прилягало передмістя,
обнесене земляним валом з частоколом. На його
території розміщувалось 30 будинків для вартових.
Вздовж валу стояли 5 дерев'яних башт. За фортецею
і передмістям розкинулось місто. В ньому були
міщанські двори , торговельні та кустарні
майстерні, а за його межею - 5 млинів та 10 поташних
заводів.
Кордоном Білої Церкви в той час на
півдні і південному заході була річка Рось, на
сході - вулиця Смоляна (нині Шевченка), на півночі
і північному заході - вулиці Бердичівська (нині
Богдана Хмельницького) і Водопійна. В місто вели
четверо воріт, поритих гонтом: на схід від
фортеці, в кінці Київської вулиці (нині Горького)
- Київські, на південь, де проходить дорога на
Сквиру і Бердичів, - Бердичівські, в кінці
Смоляної вулиці - Рокитнянські, а на лівому
березі Росі - Уманські. Центром міста була
Соборна площа з Нікольською та Преображенською
церквами.
Нікольська церква є найстарішою
культовою спорудою в місті, яка збереглася до
наших днів. Спорудження її розпочато в 1706 році
гетьманом Мазепою і білоцерківським полковником
Мозиєвським. Але з приходом у місто поляків у 1715
році будівництво її припинилося. Споруджена
частина церкви була вкрита соломою і лше в 1852
році їй надали належного вигляду.
На початку XVIII століття Біла Церква
к одне з найважливіших стратегічних ,
економічних і торговельних міст на Україні стає
центром боротьби за возз'єднання Правобережної
України з Лівобережною та Росією.У 1702 році
фастівський поковник С. Палійзібрав козавік і
селян і вступив у місто. За договором з Росією у
1712 році Біла Церква знову відійшла до Польщі .
Польські магнати оголосили місто
"Білоцерківським староством". Не бажаючи
бути під владою Польщі , багато сімей ремісників,
міщан та селян і навіть цілі села переходили на
Лівобережжя. А те населення, яке залишалось у
місті, не припиняло збройної боротьби проти
польських поневолювачів.У 1733-1750 роках на півночі
"Білоцерківського староства" з'явилися
озброєні загони повстанців-селян - гайдамаки. У
1775 році за придушення гайдамацьких повстань
польський сейм передав "Білоцерківське
староство" разом з 450 тисячами десятин землі і
137 населеними пунктами польському гетьману
Браницькому.З того часу, аж до ВЖСРеволюції, Біла
Церква була приватновласницьким містечком
Браницьких.
В 1793 році вся Правобережна Україна
відійшла до Росії. Катерина II руйнує
Білоцерківську фортецю, яку , на її думку, могли
використати польські магнати в боротьбі проти
царського уряду. Широкому розвитку Білої Церкви
могла б сприяти організація в ньому повітового
адміністративного центру. Проте царський уряд,
щоб не порушити власницьких прав графів
Браницьких, повітовим адміністративним центром
оголосив Васильків, а Біла Церква стала його
маєтковим осередком. В цей час в місті будуються
господарські, складські приміщення, жилі будинки
для службових осіб, культові споруди. Розвиток
промисловості і торгівлі вимагав будування
підприємств, сотлярних, ковальських, шорних та
стельмашних майстерень, постоялих дворів,
харчевень, а разом з тим і жител. Розширення
забудови сприяло тому, що кордон міста
перемістився, утворилися вулиці - Перша і Друга
Кузнечні, Смоляна та базарна площа.
Щоб показати багатство царському
урядові та похизуватися перед сусідніми
багатіями, Браницькі споруджують у місті палаци
та парк. Це сприяло процвітанню їх маєтку та
розвиткові міста в цілому. Будівництво парку,
названого пізніше "Олександрія" на честь
дружини Браниького Олександри, розпочалось в
кінці XVIII ст. На березі річки Рось, там, де
пишалася своєю красою вікова діброва. Автором
проекту і першим забудовником парку був
Архітектор Мюффо. Після його смерті над
спорудженням парку працювали інші іноземні
спеціалісти : Штунге, Вартецький, Вітте. Великий
вклад в створення ландшафтної архітектури вніс
архітектор Енс. Ще й тепер зберігається чавунна
колона, встановлена господарями парку на честь
п'ятидесятиріччя діяльності Енса. Центральним
місцем парку став П-подібний комплекс будівель
загородньої резиденції Браницьких - дитинець.
Він складався з дво-, триповерхових будинків і
служив вихідним пунктом планування парку. Поряд
з дитинцем на честь взяття російськими військами
у 1829 році турецької фортеці побудовано споруду
"Варна". В цей же час споруджено місток і
турецький будиночок. Будівництво інших споруд
відноситься до 20-30 років XIX століття. На південь
від дитинця розміщувалися чотири двоповерхові
павільйони , що призначались для гостей
Браницьких. Вхід до них оформляли портики з
чотирма колонами іонічного ордера. Вікна і двері
обрамлялись лиштвою. Стіни головного фасаду
середніх павільйонів прикрашали барельєфи. На
жаль, ці споруди не збереглися. До складу дитинця
входив танцювальний павільйон. Його головний
вхід теж був оформлений чотириколонним портиком
іонічного ордера. Вдале поєднання портика
головного входу з невеликими портиками веранд
надавало будівлі красивого і легкого вигляду.
Перед головним входом були встановлені дві
бронзові скульптури Діани Версальської та
Аполона Бельведерського. Біля входу до
центральної частини парку знаходиться павільйон
Ротонда, який зберігся до наших днів. В центрі
його - просторова декоратива колонада, яка
зкладається з чотирьох колон з капітелями
коринфського ордера. Ажурний ліпний орнамент
надає павільйону неповторної краси. Недалеко від
Ротонди височить 6-метрова колона Суму.
Виготовлена вона із сірого піщаника і
встановлена на постаменті з гранітних плит.
Гадають, що колись на колоні було вирізьблене з
каменю гніздо з птахом, який годував своїх малят.
Привертає до себе увагу споруда Руїни, що
знаходиться на греблі Лазневого ставка. За
задумом автора - це залишки стародавнього
зруйнованого замку. Її масштаби підкреслені
кладкою цокольної частини, яка одночасно є тілом
ставка. З-під великих гранітних плит цієї споруди
день і ніч спадає вода. Особливо чарують своєю
красою Руїни в місячну ніч. І холодне дзеркало
ставка, над яким схилились плакучі верби, і
залишки споруди , і тихе дзюрчання води - все це
ніби переносить відвідувачів парку в світ казок.
В західній частині чарівної Великої поляни
збудована колонада Ехо, або Амфітеатр. В радіусі
колонада становить близько 34,2 метра. З обох боків
її знаходяться приміщення прямоккутної форми з
розмірами в плані 7,20*4,25 метра. Дванадцять колон
іонічного ордера підкреслюють урочистість
споруди. На заднй стіні павільйону їм
відповідають пілястри з капітелями того ж
ордера. Колони підтримують антаблемент, на який
спирається односхила покрівля.Торці будівлі
оформлені порталами. Входи прикрашені
барельєфом жінки з дитиною. Колонада Ехо
приваблює не тільки своєю архітектурою, а й
акустичними я костями: тихо сказане слово в
одному кінці легко можна почути в другому. На
південь від Великої поляни між двома ставками
знаходиться Китайський місточок. Елементи
китайської архітектури сприяють органічному
поєднанню його з мальвничою картиною
навколишнього оточення. Викладені з тесаного
каменю три його прольоти підтримуються парними
стовпами. Над центральним встановлено китайську
альтанку з пагоподібною покрівлею, на кутах якої
вирізьблені з дерева голови химери. Східці з обох
боків його обрамляють гранітні тумби, з'єднані
декоративною сіткою. Низ покрівлі прикрашений
дерев'яними різнокольоровими деталями -
наслідування китайського живопису. Найціннішим
скарбом парку є ландшафтна архітектура.
Своєрідними мальовничими пейзажами в свій час
милувалися О.С. Пушкін, Т.Г. Шевченко, І.С.
Нечуй-Левицький. У 1824 р. Тут побували Пестель,
Муравйов - Апостол, Бестужев - Рюмін та інші
декабристи Південного товариства. Створенню
мальовничих пейзажів сприяли відповідні умови,
зокрема, стара діброва, Рось з крутими скелястими
берегами та три глибокі балки.
Після реформи 1861 року парк став
помітно занепадати. Втративши дарову працю
кріпаків, його володарі стали шукати інших
джерел для одержання прибутків.З цією метою
окремі ділянки були зайняті садами та городами, і
на кінець XIX століття парк майже втратив свою
композиційну красу. До ВЖСРеволюції відвідувати
парк простому народу не дозволялось. Таблички з
написом: "Собакам і мужикам вхід до парку
заборонено" були розвішані біля всіх входів.
У 1809-1814 орках на Базарній площі
будуються торгові ряди або гостиний двір.
Вирішена в стилі ампір, споруда має в плані форму
квадрата. Площа відкритого двору становила понад
1300 квадратних метрів. Входи з чотирьох боків
будинку вирішені у вигляді порталів. Арки
фланковані двома колонами, проріз, облямований
наличниками. Високий цоколь головного фасаду
ілюзорно ніби збільшував висоту споруди. Художня
трактовка її фасаду добре сприймалась з усіх
боків. По периметру стін розміщувалися галереї.
Тепер Торгові ряди ніби народжуються вдруге.
Будівельники республіканських реставраційних
майстерень провели відбудовані роботи - замінили
перекриття, дах, поновили оздоблення.
Будівництво торгових рядів сприяло забудові
навколишньої території. Дещо пізніше від
Торгових рядів там, де тепер височить готель
"Київ", було споруджено двоповерховий
Будинок "общественных собраний". На
нижньому поверсі розміщувалися ресторан та
магазин, на верхньому - зала. З перемогою
Радянської влади спочатку в ньому знаходився
кінотеатр, а у 1924 р. - перший міський театр ім.
Леніна.
В кінці XVIII - на початку XIX століть
Браницькі були великими експортерами
сільськогосподарської продукції і відправляли
її не лише в Росію, а й далеко за її межі.З цією
метою на перевалочних базах будувалися
складські приміщення. В Білій Церкві спорудою
цього призначення є зерносховище (тепер елеватор
селекційної станції), розміщене на вулиці
Олександрійській (нині Червоноаромійська). Це -
яскравий приклад пошуків нових форм в
архітектурі того часу. Двоповерхова цегляна
споруда має в плані форму прямокутника. По
повздовжній осі інтер'єра споруди розмістилась
колонада, яка підтримує перекриття.
Монументальнісь спорули досягнута завдяки
лаконічності форм, виразності чотириколонного
портика центрального входу і рівних площин стін
з невеликими віконними прорізами. Двоколонні
портики прикрашають і торцеві стіни.
У 1812 році на Замковій горі граф
Браницький побудував римсько-католицький
костьол Іоана Хрестителя. Трикупольний храм має
дві башти. В одній розміщувалась дзвіниця, в
другій - костьольний годинник, який відбивав
чверті, півгодини і години. Шість колон головного
входу увінчують капітелі корінфського ордера.
Зовні і всередині стіни поштукатурені. Майстерно
виконані фрески і орнамент в інтер'єрі храму
свідчать порвеликий художній смак його
виконавців. У 1833-1839 роках поруч з Нікольською
церквою на соборній площі було споруджено
Преображенський собор - яскравий приклад періоду
переходу в церковній архітектурі від барочних
форм до класицизму. Збудований храм за планом
одеського кафедрального собору. Лаконічні об'єми
його завершуються напівсферичним куполом з
високим барабаном. На фоні гладеньких площин з
південної та північної сторін чітко виділяються
чотириколонні портики, а з західної та східної -
шестиколонні. На фасадах колонам та портикам
відповідають пілястри.Прямокутні віконні
прорізи декоровані сандриками, перекриття -
склеписте.
Майже одночасно з
Римсько-Католицьким костьолом на замовлення
Браницького в мальовничій місцевості побудовано
комплекс споруд - Зимовий палац, Будинок
дворянських зборів та різні службові приміщення.
По головній осі комплексу розташований Зимовий
палац (нині музична школа), центр фасаду якого
прикрашає чотириколонний портик іонічного
ордера. Двоповерховий дерев'яний будинок в плані
має форму прямокутника. Перший поверх від другог
по всьому периметру екстер'єра відділяє тяга.
Поряд з Зимовим палацом знаходиться
двоповерховий Будинок дворянських зборів (тепер
районний Будинок культури). Його центральна
частина декорована колонадою з 10 колон доричного
ордера.
Зимовий палац та Будинок
дворянських зборів - це цікавий архітектурний
ансамбль дерев'яних споруд періоду українського
класицизму. Фасади флігелів, конторських та
службових будівель строго дотримуються
архітектури основних споруд і ні в якій мірі не
порушують стилю ансамблю. Будували і оздоблювали
церкви і палаци білоцерківчани - художник -
самоучка П. Николенко та живописець І.
Осмоловський. Цікавими спорудами XIX століття є
колишня гімназія (тепер Сільськогосподарський
інститут) , колишній водяний млин (нині
гідростанція). Поряд з цивільними та культовими
спорудаим будувались приміщення воєнного
(казарма, лазарет, іподром) та промислового
призначення. У 1845-1846 роках виросли два цегельних,
два свічкових, шкіряний, медо-, пивоварний заводи
і "Земледельческие машины".
З метою дешевого використання
дарової робочої сили кріпаків Браницькі будують
підприємства в навколишніх селах Шкарівці,
Синяві, Телешівці, Велико-Половецькому,
Ксаверівці. Будівництво проводилося виключно
приватно-підрядним способом.Мулярами, теслярами,
штукатурами були селяни. Широке розгортання
будівництва сприяло тому, що в кінці першої
половини XIX столыття Біла Церква по розвитку
промисловості і торгівлі займала одне з перших
місць у Київській губернії.В місті було 13
підприємств , де працювало близько 200 чоловік, і
4231 домоволодіння. Тут щорічно проводилось 4
великі ярмарки, на яких реалізувалась більшість
продукції, головним чином сільськогосподарської
сировини, що вироблялась місцевими
підприємствами і майстернями.
Реформа 1861 року дещо змінила
напрямок розвитку, а разом з тим і забудови міста:
закриваються завод сальних свічок, одна з
тютюнових фабрик та інші нерентабельні
підприємства, з'являються нові галузі
промисловості, а значить, і виникає необхідність
спорудження нових рпомислових і торговельних
підприємств. На заводі Менцеля вступають в дію
нові цехи -ливарний, ковальський, будується новий
завод стеаринових свічок, збільшується число
кустарних майстерень.Особливо швидко
розвивається промислове будівництво після
відкриття в 1876 році залізниці Фастів - Знаменка
та спорудження в Білій Церкві станції.
Становище трудівників міста
залишалось дуже тяжким. П'ято церков, костьол, 12
молитовних іудейських організацій допомагали
Браницьким тримати населення в покорі. Для
жителів міста, яких у 1860 році було 12075 чоловік , не
було ні шкіл, ні лікарень. Лише в кінці XIX століття
в місті вперше було відкрито двокласне сільське
училище по вулиці Рокитнянській, школу грамоти
на Ротку, друкарню на Бердичівській та лікарню на
Київській вулицях.
Наприкінці XIX століття Біла Церква
була одним з найбільш торговельних міст
Київської губернії. В місті існувала робітнича
біржа, де кожного дня збирались сотні селян з
навколишніх сіл і волостей і чекали на своїх
покупців - наймачів робочої сили.
(продовження далі)
Украинская
баннерная сеть
Після перемоги ВЖСР почалася
націоналізація промисловості, ліквідація
приватної власності на засоби виробництва. У 1919
році націоналізовано найбільший у місті завод
сільськогосподарських машин.Малорентабельні
підприємства і майстерні, такі як тютюнова і
гільзова фабрики, пивоварня, свічковий,
миловарний та інші заводи, закривалися. На 1940 рік
у центральній частині міста розміщувалось 38
підприємств, на яких працювало 3782 чоловік.
Будівництво нових і розширення діючих
виробничих споруд в перші роки Радянської
владипроводилося непланомірно, оскільки ще не
був розроблений проект планування і забудови
міста. Це призвело до того, що вцентральній його
частині поруч з сучасними культурно-побутовими
будинками знаходяться приміщення виробничого
призначення, що порушує єдиний архітектурний
ансамбль забудови міста. На початку навчального
1920-1921 років було відкрито 10 трудових шкіл,
музичну школу, загальноосвітні курси для
дорослих, робітничо-селянський університет,
сільськьгосподарський та промисловий технікуми,
два театри, бібліотеку, повітову лікарню та інші
установи.
За географічним положенням місто
поділялось на 4 райони: Центральний, де
скупчувалися підприємства, майстерні, магазини,
навчальні, лікувальні заклади , різні установи та
організації, Олександрія , Роток і Заріччя. Одним
з найважливіших було питання електрифікації й
водопостачання міста та виробництво місцевих
будівельних матеріалів. В невеликому приміщенні
на вулиці Київській була пущена міська
електростанція з одним двигуном. У 1925 році на
вулиці Радянськійпобудовано нову
електростанцію з двома двигунами, а через 4 роки -
гідроелектростанцію на вулиці Надрічній, там, де
тепер знаходиться енергоремонтний завод. З метою
забезпечення населення міста, підприємств та
будови водою у 1925 році на території тепрішнього
управління водоканалізації були споруджені дві
артезіанські свердловини, дебет яких складав
приблизно 300 кубічних метрів води на добу. У 1926
році почалось будівництво річкового
водопроводу, а через два роки були пущені насосна
станція потужністю 2,5 тисячі кубічних метрів
води на добу, очисні споруди і прокладено 17
кілометрів водопроводу. На початку 1926 року
проведена перша каналізаційна лінія, пройшла від
водолікарні по вулицях Другій Київській і
Млиновій (нині Гагаріна) до річки Рось.
У 1927 році був споруджений новий
цегельний завод, який виробляв понад 3 мільйони
штук цегли за рік, а у 1928 році на Росі
організовано кар' єроуправління. Воно
об'єднувало кілька кар'єрів - Глибочки, Григори,
Голіндерню, Чмирівку, Роток і Олександрію, на
яких добували камінь-бут для новобудов. Їх
продукція відправлялася в Москву, Київ та інші
великі міста Радянського Союзу. Тривали роботи
по благоустрою міста силами населення. В кінці 1928
року було прокладено 12058 квадратних метрів
бруківки, 2960 квадратних метрів тротуарів,
відремонтовано 5428 квадратних метрів вулиць,
посаджено понад 4000 декоративних дерев. На
зарослому бур'янами і дикоростучими деревами
місці споруджено міський парк культури і
відпочинку імені Петровського.
Для поліпшення житлових умов
населення у 1927 році в Білій Церкві почалося
спорудження жител. Перший жилий "Будинок
соціалізму", як його тоді називали, виріс на
площі Волі.Середня частина дворового фасаду
вирішена у вигляді окремої чотириповерхової
башти прямокутної форми зі скошеними кутами біля
стін. З башти до основного приміщення ведуть
сходи. На першому і третьому поверхах, в башті і
вчастині бокових приміщеньповинні були
розміститись спальні, кухні й кладові, а на
четвертому поверсі, де до цього часу
зберігаються бетонні підлоги, - спільна пральня.
У 30-ті роки житлове будівництво в
місті набуло широкого розмаху. Багатоквартирні
жилі будинки споруджуються на вулицях
Червоноармійській і Дачній, на території
Олександрії. У 1931 році на площі Волі розпочалось
будівництво навчального корпусу
Сільськогосподарського інституту , гуртожитку
на 200 чоловік по Клубному провулку та жилого
будинку на вулиці Радянській для
професорсько-викладацького складу. Проектував
споруди та здійснював нагляд за будівництвом
професор Київського політехнічного інституту,
архітектор Києва А. Кобелєв.
У 1936 році Біла Церква увійшла до
урядового плану реконструкції міст України. Тоді
ж міськвиконком уклав угоду з
проектувально-планувальною групою
Облкомунгоспу на розробку проекту генерального
плану реконструкції та забудови Білої Церкви. За
цим планом промислове будівництво намічалося
розмістити від заводу "Сільмаш" в сторону
селища Роток, а культурно-освітній центр - на
площі Волі. Тут планувалося здійснити
будівництво технікуму, середньої школи,
драматичного театру, кінотеатру, клубу, будинку
фізкультури, реконструювати приміщення
краєзнавчого музею та інших споруд. Але план
нездійснився - почалася війна.
17 липня 1941 року фашисти захопили
місто. 4 січня 1944 року Радянська Армія звільнила
Білу Церкву від фашистського гніту. Почалася
відбудова зруйнованого міста. На десятий день
після звільнення міста від окупації
міськвиконком створив першу будівельну
організацію, до складу якої входило 15 чоловік.
Для спорудження будинків камінь та цеглу вони
використовували від зруйнованих будівель. Ліс
заготовляло населення в урочищі Товста. У
розпорядженні організації будо дві трофейні
автомашини і 8 коней. За короткий час було
відбудовано хлібзавод, електростанцію, млин,
крупзавод, цегельний завод, 3 школи.
У 1955 році Облпроект розробив
проект планування та забудови міста,
розрахований на проведення будівництва протягом
20 років. За цим проектом промилові підприємства
намічалось розмістити в районі селекційної
станції за Залізничним селищем. З метою
раціонального використання території проектом
пердбачалось спорудження багатоповерхових
будинків не тільки в центральній частині міста, а
й у Залізничному селищі, Ротку, Заріччі і
Олександрії.Було споруджено 16 нових підприємств,
в тому числі: домобудівний комбінат, 2 цегельних
заводи, взуттєва фабрика, молокозавод,
текстильна фабрика, комбінат
"Будіндустрія", пивоварний завод, завод
"Електроконденсатор" та інші. В
культурно-побутовій сфері: готель "Київ",
ресторан "Радон", стадіон "Спартак",
вокзал, школи, їдальні, кінотеатри, дитсадки,
лікувальні заклади.
У 1956 році магістральний газопровід
з'єднав Фастів з Білою Церквою.
У 1960 році було відкрито лінію
електропередачі Київ - Біла Церква і
електропідстанцію потужністю 100 тисяч кіловат,
споруджено АТС на 3,5 тисячі номерів. Прорізана
вулиця Дружби і споруджено залізобетонний міст,
який зв'язав вулицю Горького з околицею Заріччя.
У 1962 році прокладений через річку
Протока міст з'єднав центр міста з Ротком.
У 1968 році на вулиці Горького
споруджено шляхопровід. При реконструкції
вулиць Радянської, Червоноармійської та
Горького прокладена зливна каналізація. Був
відремонтований та дещо поновлений дендропарк
"Олександрія".
Десятиліттями точилися розмови
про цілющі якості води, що виходить з джерел в
парку "Олександрія". Працівники
українського НДІ курортології встановили, що
радонові води Білої Церкви не поступаються перед
цхалтубськими. Тому в місті була створена
бальнеологічна поліклініка зі стаціонаром.
Безпосередніми виконавцями
задумів проектувальників є будівельники. Це вони
своєю щоденною працею вписують нові сторінки в
кам'яний літопис міста, перетворюючи лінії
креслень в будови і споруди.Їх імена разом із
спорудами назавжди впишуться в історію міста.
|
[
